22 квітня Віталій Антонович Сацький відзначив своє 85-річчя. Для Запоріжжя, для комбінату – це не просто поважна дата знаменитого земляка, Героя України, керівника МК «Запоріжсталь» з 1986-го по 2012-й роки, це ціла епоха доленосних рішень.
Тоді, в часи перебудови, Віталій Антонович розробив масштабну програму технічної модернізації підприємства, орієнтовану не тільки на реконструкцію, але і на зниження екологічного навантаження на регіон. Варто відзначити, що в основі всіх його вчинків і дій лежав великий досвід керівника, міцного господарника, мудрої, знаючої людини. Саме з його ім’ям пов’язані найбільш знакові проекти: впровадження технології ПВП, освоєння транзитної прокатки тонкого листа, введення в експлуатацію базисного складу вугілля, модернізація аглодоменного виробництва. Напередодні свого дня народження Віталій Антонович відповів на запитання журналістів «ДМ». Говорили багато про що: про сучасність і про історію, про людей і про традиції, і, звичайно ж, про комбінаті.
– Віталій Антонович, враховуючи Ваш професійний досвід керівника, поділіться головною формулою успіху, якою ви йшли, очолюючи комбінат 26 років?
– Головне завжди і в усьому для мене були – люди. Виробництво без людей неможливо. Тому для мене завжди було головним – розуміти людей. Як вони налаштовані, чим вони живуть, як у них в сім’ї, як здоров’я, як діти … Життя, воно ж ділиться на дві рівнозначних половини – це сім’я і робота. Якщо в чомусь є проблеми, це відразу ж відбивається і на другій частині. Моїм головним девізом по життю було і залишається «Будуть люди – буде метал». Життєво важливо говорити з людьми спільною мовою. Коли ти розумієш, чого хочуть твої люди і даєш їм це – вони відповідають взаємністю, вони чують тебе і тут робота йде вже зовсім на іншому рівні, йде рух в одному, загальному для всіх напрямку.
– У часи перебудови, вами була розроблена масштабна програма технічної модернізації підприємства, яка активно ведеться і зараз. Як ви оцінюєте сьогоднішню роботу комбінату в цій галузі?
– Я завжди говорив, що без модернізації ніяк неможливо. Модернізація – це життя, це розвиток, майбутнє комбінату. Я завжди ставив складні завдання – побудувати конвертерний цех, побудувати НТА. Так, з конвертером не склалося, час аж надто непростий для країни тоді настав, а ось нова травильних лінія вже є на «Запоріжсталі», працює, і я дуже радий цьому! Освоєна передова технологія, випускається якісний рулон, комбінат стоїть на міцних позиціях, що не може не радувати мене як колишнього керівника «Запоріжсталі». Так що модернізація необхідна. Тим більше що життя не стоїть на місці, щоб підприємству бути попереду, затребуваним, йому потрібно постійно вдосконалюватися.
– Комбінат оновлюється і кадрами – на роботу з кожним роком приходять молоді спеціалісти, колишні випускники. Чи варто сьогодні промисловості робити ставку на молодь?
– Вони дивляться по-іншому, думають по-іншому, вони відважуються, і у них все виходить. Ми систематично працювали з молоддю, в першу чергу брали на роботу дітей працівників комбінату, дітей-сиріт, тих, хто з армії повертався. Завжди на практику всіх забирали – з ПТУ, технікумів, інститутів. А з інститутами укладали договір на навчання, цим студентам надавали оплачувану практику на заводі. І потім їх забирали до себе на підприємство. Наш комбінат завжди був молодим за духом, таким він є і сьогодні! І ще я вважаю, що з молодими кадрами потрібно якнайшвидше знаходити спільну мову. З них виростають дуже хороші фахівці.
– Сьогодні вітчизняні виробники товарів і послуг не на кращому рахунку. Як, на Вашу думку, можна вплинути на цю ситуацію?
– Ми зараз довели країну до того, що все привізне, починаючи від електропраски, кінчаючи викрутками. Питаю: це купують за валюту? За валюту. Раз купують за валюту, звичайно, кожен намагається мати з цього зиск. Тому і піднімається долар. Подивіться: в Європі найуспішніша країна – це Німеччина. Тому що вона все робить сама і продає в усьому світі. Вона – як жодна європейська країна – дуже стійко стоїть. Нам потрібно вивчати ринок – як він приймає товар, в чому змінюється. Для того, щоб стати лідером- потрібно мислити і працювати як лідер, а щоб утримати лідерство – важливо слідувати стратегії розвитку. Інакше рухатися вперед, нарощувати виробництво у відповідності з існуючим попитом просто неможливо. Тут виходить на перший план гнучкість і розуміння останніх тенденцій ринку. Якщо все це враховано, якщо є план розвитку промислових потужностей і чітка лінія руху вперед – чому не розвиватися? Адже до цього є всі передумови.
– Всі проекти, розпочаті при Вашому керівництві, сьогодні отримали розвиток і продовження.
– Комбінат навіть у вкрай складних умовах для всієї української економіки продовжує нарощувати виробництво, освоює нові ринки. Адже збільшення виробництва завжди було перспективно і дуже значимо, а якщо все це йде поряд з вивченням попиту, правильним плануванням і модернізацією, удосконаленням – то це сміливо можна назвати дорогою до сталого і довгострокового успіху. Зрештою, розвиватися – єдино вірний вибір, який комбінат зробив давно і якому слідує сьогодні. Це правильно. Так і має бути.
– Враховуючи складні економічні умови, економічна криза, як Ви оцінюєте майбутнє комбінату?
– Його сильний колектив завжди долав труднощі, це було і після війни, і в дев’яності. Запоріжсталівців ніщо не може зламати. Ось ця закваска дорогого коштує. Старші металурги передають свої знання молодим. У цій естафеті – все життя, весь розвиток комбінату. Прийде час, і нинішня молодь стане досвідченими виробничниками. Тому у мене немає сумнівів в прекрасному майбутньому підприємства. Комбінат молодий душею і за віком колективу, а молодість завжди дерзала і перемагала.
– Хотілося б почути Вашу точку зору щодо ситуації, що склалася на Донбасі.
– Це страшно. Коли я дивлюся новини по телевізору і бачу, як гинуть хлопці, я хворий ходжу весь час. Все те, що створено працею людським, не одним, а багатьма поколіннями, руйнується не дивлячись. В ім’я чого? Потрібно зробити все, щоб скоріше настав мир. Людина повинна не руйнувати, а творити.
– І кілька слів для запоріжсталівців, які Вас пам’ятають і поважають, як досвідченого металурга та професійного керівника.
– «Запоріжсталь» – це моя доля, моє життя. Я віддав їй 26 років. Не можна забути безсонні ночі і почуття гордості за черговий трудовий рекорд запоріжсталівців. Головне – це гідна зміна, надійні руки, спільні цілі і розуміння того, як їх досягти. У цьому і є наступність керівників, і зараз комбінат йде тією ж дорогою, на якій я його бачив у своїх мріях. Для мене незмінно рідної залишається «Запоріжсталь». Із завмиранням серця стежу за новинами, щиро радію досягненням комбінату і його людей. Всім серцем люблю комбінат, його професіоналів, які захоплені улюбленою справою, люблю місто і запорожців. Рідній «Запоріжсталі» я б побажав єдиного – це, звичайно, побудувати конвертерний цех. Не зупинятися на модернізації, продовжувати розвиток. І звичайно, успіхів і ще раз успіхів!